pouce: (Домашний)
Действие первое

(Молодое поколение, глядя на то, что вытворяет старое) - Боже, какие идиоты!

Действие второе

Времена меняются. Новое поколение сменяет старое у руля и начинает всё исправлять.

Действие третье

(Старое поколение, глядя на то, что вытворяет новое) - Боже, какие идиоты!

Занавес
pouce: (Default)
Продовжуючи читати антологію сучасної наукової фантастики "Я і мої роботи", дійшов до оповідання Алекса Шварцмана "Румспринга в Санжейці". Оповідання невелике, так що, щоб не спойлерити обмежусь шматочкрм анотації: "У невеликому містечку Санжейці (реальне містечко в Одеській області) зібрали групу підлітків для адаптування до справжньої реальності, позбавленої "віртуального виміру". Випробування виявилося дуже непростим".

Дія оповідання відбувається в недалекому майбутньому, але корені цього майбутнього навколо нас, тому оповідання мене зачепило и спонукало до роздумів на тему про влив зростаючої "цифровізації", що в перспективі веде до появи "смартфонів", точніше їх нащадків, підключених прямо до мозку, Коли не треба тупити в екран, бо ти бачиш його, точніше те, що він передає, внутрішнім зором.

Взагалі-то нас з параноєю всі ці вмонтовані витребеньки непокоять мало, бо не факт, що ми до них доживемо, але, якщо подумати, від "ока Гугла у кожній кишені" ми можемо прийти до такого ступеню контролю над особистістю, що сучасні "цифрові концтабори" здаватимуться літніми таборами відпочинку. І головне, що всі будуть погоджуватись на цей контроль добровільно і навіть його жадати (бо про наслідки наших вчинків вже давно майже ніхто не думає).

Боюсь, такий варіант, без зовнішнього примусу, антиутопії минулого століття не передбачали.
pouce: (Default)
Читаючи антологію сучасної української наукової фантастики "Я і мої роботи" дійшов до оповідання Сергія Герасимова "Осінній канібалізм". Автор ставить питання, яке мені не спадало на думку (точніше спадало, але стосовно тварин): якщо вирощування людських органів стане буденною технологічною операцією, чи переживе це наше неприйняття канібалізму?

Адже кожен, хто має відповідні гроші та бажання, зможе купити, наприклад, соковиту м'яку сідницю і не прирощувати її замість своєї погризеної собаками, а підсмажити з цибулею, чи перекрутити на котлети. Огидно, збочено, але цілком законно, бо ж ніхто не постраждав.

Зачепив автор. Тепер ходжу і думаю.
pouce: (Домашний)
Позавчера я узнал, что в июньском номере польского фантастического журнала "Nowa Fantastyka" выйдет мой рассказ "Ҕɐӻ и Фича". Сказать, что я пришёл в восторг, значит проявить скромность на грани самоуничижения. Ощущения, как у скрипача, которому дали поиграть на скрипке Страдивари, или у сопровождающего скрипача лица, которому дали пострелять из маузера Дзержинского (если вы помните этот старый анекдот).

Рассказ свежий, нигде раньше не публиковавшийся. Некоторые считают, что это фэнтези, поскольку в рассказе фигурируют демоны, но демоны вполне себе научно-фантастические, так что я сказал бы, что это мягкая НФ. С большой долей реализма.

Огромное спасибо перевёдшему этот рассказ Павлу Лауданському. Перевод прекрасный и точный. Как теперь говорят, просто супер! Читаю - будто сам написал.

В общем, рекомендую всем польским друзьям. Я же тем временем буду ликовать и думать, как раздобыть пару бумажных экземпляров.

pouce: (Default)
На минулому, ні, вже позаминулому, тижні я вдруге вибрався на книжковий фестиваль "Книжкова країна" на ВДНГ. Вперше це було в минулому вересні, подія справила враження і я вирішив повторити.

Так склалося, що на фестиваль я потрапив двічі - у перший і останній дні, відповідно, у четвер і неділю.

В четвер світило сонечко і було тепло, так що ми з колегою, не поспішаючи, обійшли всі ятки з книгами і подивились, що новенького пропонують нам видавці. Пропонували багато, але, як мені здалося, менше ніж восени. І видавництв, здається, було менше.

Мені особисто запам'ятався стенд видавництва Жупанського, яке видає багато перекладів класики, якої, крім як у них, я ніде не зустрічав. Якби я зараз читав класику, точно купив би половину асортименту. На жаль, читаю я зараз менше ніж раніше, та й книжкові полиці вже скінчились. Так само, як і інші плоскі поверхні, на які можна складати стоси книжок. Однак деякі з представлених книжок я читав і раджу всім любителям магічного реалізму. Це романи висхідної зірки польської фантастики Радека Рака: "Порожнє небо", та "Легенда про зміїне серце, або Друге слово про Якуба Шелю".

Слід зауважити, що крім загальнокультурної у мене була й особиста мета - потримати у руках, а, може, й купити на подарунки антологію "Я і мої роботи", куди увійшло моє оповідання "Перлина Тангароа", на жаль, стенду видавництва "Фоліо" на фестивалі знайти не вдалося.

В неділю тепло кудись завіялось, тому я по стендах не ходив, а відвідав пару заходів, що проходили у закритих приміщеннях.

Першою була "Розмова про творчість Щепана Твардоха, польського письменника із Сілезії", в якій брав участь Остап Українець, що перекладає Твардоха українською. З'ясувалося, що видавництво "Фабула" видало вже чотири його книжки, останню з яких "Холод" у цьому році. Я з цих книжок читав дві - "Морфій" та "Король" - і обидві справили на мене велике враження. Автор вміє виписувати складні характери з неоднозначною самоідентифікацією (тим, хто не читає книжок, можу порадити польський серіал "Король", що є досить адекватною екранізацією однойменного роману). Слід зазначити, що Твардох активно допомагає ЗСУ. І не лише збирає кошти, але й сам купує необхідне обладнання та доставляє його в Україну. До речі, події його нового роману "Null" відбуваються "на нулі" російсько-української війни. Сам я роман не читав, але в інтернеті є велика рецензія на нього "Повернення неможливе"? яку легко можна знайти за назвою.

Другою була дискусія "Від коріння до вершин, або як розвивається українська фантастика" за участю Наталії Матолінець та Володимира Єшкілєва (модераторка: Альона Сіліна). Дискусія мені сподобалась, але здивувало, що жоден з учасників не згадав про Міжнародну асамблею фантастики "Портал", яка з 2004 року проводилась у Києві і на якій, до речі, був приз за книгу українською мовою.

Після цих двох заходів організм натякнув, що, хоч і у приміщенні, але холоднувато і ми відправились додому грітись.

Судячи з тенденції, на наступну "Книжкову країну" я піду вже тричі (іншалла) і пост про це буде ще довший. Тож готуйтесь, а я поки закінчую, бо вже й так багато тексту.

P.S. Мене офлайн спитали, чому я згадав лише перекладені книги. Тому що я всі загадані книги читав в оригіналі і маю про них свою думку.

P.P.S. Забув згадати ще одну книгу: "Діти вогненного часу" Катерини Пекур та Мії Марченко, першу співавторку якої номіновано цього року на нагороду "Хризаліс" Єврокону. Читав книжку в електронному вигляді, а тут потримав у руках. Видання просто зачарувало, так і кортіло купити. На жаль, я вже не належу до цільової аудиторії цієї книги. А на Катерину Пекур раджу звернути увагу.
pouce: (Домашний)
З нагоди відьомського свята вирішив викласти на Ваттпаді третє оповідання циклу "Чортівня" (перших два там вже є). Посилання:

Ваттпад

Самвидав
pouce: (Домашний)

Пришла в голову мысль написать книгу "Техническое богословие". Но лень. Да и торговцы вечно будут ставить её не на ту полку
pouce: (Default)
Керуючись заповітами святого покровителя емпіричного методу апостола Фоми, я не хвалився, поки не вклав перста у книжку. Тепер хвалюся. Моє оповідання «Перлина Тангароа» (чиста НФ) надруковане у Антології сучасної української наукової фантастики «Я і мої роботи». Величезна подяка укладачеві антології Генрі Лайонові Олді (в обох іпостасях) за надану можливість. Сподіваюсь, не останню.

Я поки не навчився знімати селфі (або це не баг, а фіча) і обкладинка книжки вийшла дзеркально відображеною. Пряме зображення кину у перший коментар.

P.S. До речі! Якщо хтось давно мріяв взяти у мене автограф, але не знав на чому, тепер матеріальний носій з'яаився. Не гайте часу, бо романи я пишу дуже довго.

изображение_2025-04-26_164621136
pouce: (Default)

В комментах к предыдущему посту указали, что фантастика ближнего прицела вполне жива. Только теперь её называют постапокалипсис
pouce: (Домашний)
В ленте пишут, что на недавно закончившемся Росконе чуть ли не все произведения, получившие призы, про попаданцев. Народ, кто язвит, кто удивляется, мол, что в росфантастике уже кроме попаданцев и не пишут ни о чём? Не знаю, давно не читал. Но пару месяцев назад видел на фейсбуке таблицу книг про попаданцев (на февраль 2025 года). Так вот, их там в таблице было 4209 (четыре тысячи двести девять). На самом деле больше, поскольку некоторые позиции это не книги, а циклы, содержащие по нескольку книг.

Так что в такой обстановке впору переписывать диалог из "Собачьего сердца".

Преображенский: И, боже вас сохрани, не читайте перед сном романов о попаданцах.
Борменталь: Гм… Да ведь других нет.

P.S. Кстати, а как Партия относится к тому, что мастера фанткультуры зовут молодёжь куда угодно, хоть в орды Чингисхана, хоть в султанский гарем, вместо того, чтобы сконцентрироваться на ближнем прицеле?
pouce: (Домашний)

Читатель ассоциировал писателя с главным положительным героем, не подумав, что главный злодей у автора тоже написан очень хорошо
pouce: (Домашний)

В свежем польском фентезийном романе попался эльф по фамилии Адалорьян. Задумался об армянских корнях Перворождённых
pouce: (Домашний)

Если переводить фамилии в романах Гарднера, получится, что адвокат Масон постоянно выигрывает у прокурора Бутерброда. Случайность?
pouce: (Default)

Пишут, маленький Лем был таким непоседой, что сейчас бы у него определили СДВГ. "И закормили бы гения таблетками", - подумал я
pouce: (Default)


Прошло всего одиннадцать лет с момента выхода "Сезона гроз" и всего двадцать шесть лет с момента выхода "Владычицы Озера" - последней книги ведьмацкого семикнижия, как на улицу фанатов "Ведьмака" вновь пришёл праздник. Анджей Сапковский опубликовал новую книгу о ведьмаке Геральте "Раздорожье воронов" ("Rozdroże Kruków") [В Википедии название переведено как "Перекрёсток воронов", но по смыслу его следовало бы перевести как "Распутье воронов" (помните картину "Витязь на распутье"?). Однако "Распутье воронов", на мой взгляд, не звучит, так что я выбрал вариант "Раздорожье воронов". Впрочем, пусть об этом думают будущие (или уже незримо действующие) переводчики]

"Сезон гроз" Сапковский писал под давлением фэндома и издателей и, похоже, без особого желания. Однако написал, как всегда, профессионально и не преминул вставить в текст пару язвительных деталек, на этот самый фэндом намекающих [Сейчас подумываю перечитать "Сезон...". Поскольку это был первый роман, который я прочитал на польском языке, то, наверняка, что-нибудь упустил].

"Раздорожье воронов" же, насколько я понимаю, создавалось с прицелом на экранизацию в связи с выходом нетфликсовского "Ведьмака" и Сапковский писал его в менее язвительном настроении. Хотя без фирменного чёрного юмора и сарказма естественно не обошлось. Вообще, если вы не трепетная снежинка, то будете смеяться, или хотя бы улыбаться, довольно часто. А трепетным снежинкам лучше за роман не браться вообще, поскольку там достаточно много жёстких натуралистичных сцен.

Фанатам же "Ведьмака" читать роман следует непременно, ибо в нём показано происхождение многих вещей, которые в семикнижии даны просто "как есть". Например, становится ясно, почему Геральт называл всех своих лошадей именно "Плотва", или каково же всё-таки происхождение ведьмаков и какие неудачные ветви возникали в процессе их искусственной эволюции. Возможно, что-то проясняется и для тех, для кого "Ведьмак" это игра, а не книга, но тут я пас - пока не играл.

Собственно о романе. Начинается он с того, что юный восемнадцатилетний Геральт, покинув Каэр Морхен впервые выходит на большую дорогу. В смысле начинает свою карьеру в качестве ведьмака. Начинает не слишком удачно: защищая крестьянскую дочь от бандитов, превышает, по мнению местных властей, пределы необходимой обороны. В общем, карьера юного Геральта могла бы закончиться, так и не начавшись, если бы не вмешательство старого ведьмака-отщепенца, о котором в Каэр Морхене предпочитают не упоминать. И здесь Геральту приходится сделать свой первый выбор на тернистом пути борца с чудовищами. Вообще же, как явствует из названия, роман в первую очередь посвящён проблеме выбора, точнее ряда выборов, в результате которых Геральт стал именно тем Геральтом, которого мы знаем (вспомнился рассказ О'Генри "Дороги, которые мы выбираем").

Поначалу кажется, что автор, с одной стороны, слишком торопится, а с другой - впадает в неуместное заклёпочничество, подробно описывая тренировки Геральта с приютившим его старым ведьмаком. Но потом оказывается, что всё это было нужно и в надлежащее время и надлежащем месте каждая деталь сыграет. Правда, думаю, другой автор точно написал бы не двестидевяностодвухстраничный роман, а кирпич минимум страниц в шестьсот. Сапковский, однако, всегда берёт не объёмом, а концентрацией смысла.

Впрочем, дальше начинаются приключения, и, думаю, Геральт не возражал бы, чтобы их было поменьше (читатели, наверняка, будут другого мнения). Подробностей приключений я, естественно, описывать не буду, ибо Сапковский сделал это гораздо лучше, чем смогу я.

Финал романа уже был опубликован раньше и, кажется, я его даже переводил для ознакомления публики. Но когда читаешь финал не отдельно, а в контексте, он впечатляет заметно больше.

О собственно литературной стороне дела. На прошлой неделе я прочитал где-то, что человек добыл текст "Раздорожья воронов" и собирается его читать с помощью ИИ-переводчиков. Сюжет, он, конечно, в общих чертах, узнает. Но у Сапковского очень богатый литературный язык, который явно не по зубам ИИ. Как написал один польский читатель, читая роман, он узнал много новых слов. А если учесть, что кроме редко встречающихся слов автор с привычным постоянством вставляет в текст слова и фразы на латыни (и немного на других языках)... (кстати, если кто не знал, Сапковский категорически возражает против сносок с переводом этих слов и выражений). Благодаря такому лексическому богатству практически у всех персонажей свои речевые особенности. Ну и фирменный стиль Сапковского тоже никуда не делся. Читаешь, и так и видишь перед собой автора с его характерной мимикой и интонациями.

Кроме того, Сапковский с его огромной эрудицией, по-прежнему предаётся безудержному постмодернизму, градус, которого, пожалуй, даже вырос.

Здесь мне, пожалуй, пора закругляться, а то этот отзыв никто не дочитает до конца. В общем, фанатам "Ведьмака" новый роман читать если не обязательно, то весьма желательно (однако тем, кто ещё не читал семикнижия, надо сначала прочитать его). На мой вкус, роман, хоть и послабее семикнижия, но многим молодым и не очень авторам до него ещё далеко. Думаю, он получше "Сезона гроз". Во всяком случае интереснее и важнее для фэнов. И, в общем-то, вполне может получить продолжение (если кто-нибудь сумеет убедить Сапковского встать с лавров и взяться за клавиатуру). Поживём - увидим, а пока рекомендую (кому, см. выше).
pouce: (Домашний)

Для баланса с книгой про пенис Фейсбук предложил мне сегодня "The Little Big Book of Pussy" ("Маленькая большая книга писечки")
pouce: (Домашний)

Фейсбук предложил мне купить книгу "Пенис. История взлётов и падений". Ну, прям таки, взлётов...
pouce: (Default)
Оказывается, народ до сих пор смотрит нетфликсовского "Ведьмака", которого я после первого сезона предпочёл забыть как страшный сон. А тут уже начался четвёртый сезон, а впереди ещё пятый, и мыши, грызущие кактус, поражены стойкостью и упорством зрителей.

Я же лично вместо того, чтобы смотреть бредовые видения ненавистников саги Сапковского, решил почитать самого Сапковского. Благо вышел приквел к пятикнижию. Пока идёт неплохо. Может быть позже откликнусь.

June 2025

S M T W T F S
1 2 3 4 5 6 7
8 9 10 11 12 13 14
15 16 17 18 19 20 21
22 23 24 25 26 27 28
29 30     

Syndicate

RSS Atom

Most Popular Tags

Style Credit

Expand Cut Tags

Expand All Cut TagsCollapse All Cut Tags
Page generated Jul. 3rd, 2025 07:19 pm
Powered by Dreamwidth Studios